"А ти поєдь на фронт і спросі у рєбят за что оні воюют"

17.08.2016 11:56 Безопасность и защита 502

"А ти поєдь на фронт і спросі у рєбят за что оні воюют" -
улюблена фраза тих, кому "какаяразніцанакакомязикєразговарівать".
Їздив, питав і питаю.

Питав практично у всіх. Щоби отримати об"єктивну відповідь.
Бо для мене, люди на війні діляться на три категорії:
"аватари", "бірюкови" та бійці.

Для тих, хто не в темі, короткий опис:

"Аватари" - люди, готові терпіти біль та незручності заради
головної мети - напитись до втрати свідомості.

"Бірюкови" - цинічні пройдисвіти, що сидять в тилу, або штабах, при посадах, з різними зірками на погонах,або без них, перші рапортують нагору про успіхи, кудись пропадають під час поразок. Ідєя-фікс - красти, красти, красти.

Бійці - Рядові, сержанти, офіцери, що були мобілізовані, або
добровільно пішли на фронт та тримають на своїх плечах весь тягар війни та "аватарів" з "бірюковими".

Саме бійці, та волонтери, що їх забезпечували мінімально необхідним,
зупинили російську орду.

Повертаємось до запитання на початку допису.
З "аватарами" спілкувався мало. За що вони воюють, самі
не знають. "Так получілось".

З "бірюковими" спілкувався з необхідності. Часто мимо них просто
неможливо проїхати. Не пропустять. На запитання, у відповідь
мовчать або посміхаються.

Найбільше спілкувався і спілкуюсь з бійцями.
Жодного разу, підкреслюю, ЖОДНОГО, не чув від них, що вони
воюють за німецьку або російську мову, за китайську або російську землю.

Вони захищають своїх дітей, батьків, Батьківщину.

При цьому:
"Ти поймі, Сань, я роділся і вирос в "совке". Я не знал історію своєй страни, мне, для жизні, украінскій язик бил не нужен. Мне, даже сейчас, достаточно тяжело об"ясніть своім детям, почєму я воюю с людьмі, коториє говорят со мной на одном язикє. Мне жаль, что я с младенчєства горділся Совєтскім Союзом, а нє своєй Родіной. Поетому я хочу, что-би моі деті зналі і любілі мову, что-би она стала для ніх родной, как для меня рускій. Я хочу, что-би оні зналі правдівую історію своєй страни, я хочу, что-би оні горділісь своєй страной і своім отцом, которий їх защіщал. Да, я воюю за ніх, за мову, за страну. Я, наверноє, не буду хорошо говоріть по-украінскі, но я буду страшно рад, єслі мої деті і внукі будут плохо говоріть по-рускі".

Я сидів і мовчав. Так сказати могла тільки людина,
що знає істинну ціну життю.

Дякую бійцям, за те, що вони справжні.
Фронт різний.

Але тільки "аватарам" та "бірюковим"
"какая разніца, на каком язике бухать і воровать".
Жорстко? Чесно.

Олександр Мирний

Оставить комментарий